Бізнес в умовах війни: проблематика повідомлення про підозру за ст. 191 КК
України за відсутності спеціального суб’єкта кримінального правопорушення
.avif)
Загальна інформація
Типова ситуація сьогодення для українського бізнесу. Підприємство бере участь у публічній закупівлі, виконує договір та отримує оплату. Згодом правоохоронні органи встановлюють, на їхню думку, завищення вартості товарів чи робіт і директор підприємства отримує повідомлення про підозру за ст. 191 КК України.
Але чи достатньо самого факту можливих збитків, щоб говорити про заволодіння бюджетними коштами? Чи мав директор підприємства-постачальника повноваження розпоряджатися коштами замовника? Чи була встановлена змова з особою, яка такими коштами розпоряджалася?
Саме ці питання мають принципове значення для правильної кваліфікації дій посадових осіб бізнесу за ст. 191 КК України.
Повномасштабна війна суттєво змінила умови роботи українського бізнесу. Швидка адаптація, виконання державних та оборонних замовлень, збереження економічної активності стали критично важливими для стійкості держави. Водночас робота з публічними закупівлями та державними контрактами дедалі частіше опиняється у фокусі кримінальних проваджень.
Особливої уваги в цьому контексті потребує практика кваліфікації дій посадових осіб підприємств за ст. 191 КК України — привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Коли господарський спір перетворюється на кримінальне провадження
На практиці трапляються ситуації, коли правоохоронні органи повідомляють про підозру директорам підприємств без встановлення змови з розпорядником бюджетних коштів та без доведення наявності в підозрюваного спеціальних повноважень щодо відповідного майна.
Доказова база сторони обвинувачення при цьому може фактично зводитися до висновку економічної експертизи, якою встановлено певний розмір збитків. Такий висновок стає підставою для повідомлення директору підприємства про підозру, звернення з клопотанням про застосування запобіжного заходу, арешт майна тощо.
У результаті кримінальне провадження починає нагадувати господарський спір: сторони доводять у суді, чи виконаний договір у повному обсязі, чи відповідають ціни ринковим, чи фактично виконані роботи та чи належної якості поставлено товар.
Однак сам факт збитків або порушень під час виконання договору ще не означає наявності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України. Для такої кваліфікації мають бути встановлені всі необхідні елементи складу кримінального правопорушення, зокрема належний суб’єкт та його відповідне ставлення до майна.
Офіційна статистика Офісу Генерального прокурора також демонструє значну кількість кримінальних проваджень за цією статтею. За 2025 рік було обліковано 6 037 кримінальних правопорушень за ст. 191 КК України, у 2 110 випадках (34,95 %) повідомлено про підозру, а 411 проваджень (6,81 %) закрито. За січень–серпень 2026 року обліковано 3 619 кримінальних правопорушень, у 817 (22,58 %) повідомлено про підозру, а 48 (1,33 %) закрито.
Чому для ст. 191 КК України важливий статус особи щодо майна
Стаття 191 КК України передбачає відповідальність за:
— привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні;
— привласнення, розтрату або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
Частини 3–5 ст. 191 КК України передбачають кваліфікуючі ознаки правопорушення — повторність, змову, великий та особливо великий розмір, вчинення в умовах воєнного чи надзвичайного стану та організованою групою.
Ключове значення має ставлення особи до майна: воно має бути ввірене їй, перебувати в її віданні або особа внаслідок свого службового становища повинна мати повноваження щодо управління чи розпорядження цим майном, зокрема через інших осіб.
Суб’єктом кримінального правопорушення за частинами 2–5 ст. 191 КК України є службова особа, яка виконує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції [1].
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою свого службового становища всупереч інтересам служби.
Чи є бюджетні кошти
«ввіреними» директору
підприємства-постачальника
Саме по собі отримання та подальше використання коштів замовника, які надійшли на рахунок підприємства-постачальника чи підрядника як оплата за поставлені товари, виконані роботи або надані послуги відповідно до договору, не створює складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України.
Після виконання договору та надходження оплати на рахунок товариства ці кошти переходять у майнову сферу господарюючого суб’єкта. Відтак його посадові особи розпоряджаються коштами товариства в межах своїх статутних та договірних повноважень.
Кошти замовника за державним контрактом, що надійшли на рахунок товариства як оплата за поставлені товари чи виконані роботи, не стають автоматично «ввіреними» директору або іншому представнику постачальника в розумінні ст. 191 КК України.
Для встановлення складу кримінального правопорушення сторона обвинувачення має довести, що особа мала відповідні повноваження саме щодо майна замовника або владні повноваження впливати на осіб, яким це майно ввірене чи у віданні яких перебуває, та використала такі повноваження для незаконного заволодіння майном.
Якщо ж кошти надійшли на рахунок постачальника як оплата за виконаний договір і відсутні докази протиправних дій щодо них після надходження, сама по собі участь директора підприємства у виконанні такого договору не свідчить про наявність складу кримінального правопорушення за ст. 191 КК України.
Що говорить Верховний Суд
Важливе значення для цієї проблематики має постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 9 лютого 2026 року у справі № 711/5782/20 [5].
Суд вказав, що обов’язковою складовою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК України, є наявність в обвинуваченої особи спеціальних повноважень щодо розпорядження відповідним майном. У разі обвинувачення в заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовим становищем має бути доведено, що обвинувачений мав право оперативного управління цим майном або владні повноваження, які давали можливість впливати на осіб, яким майно ввірене чи у віданні яких воно перебуває.
У цій справі генеральний директор і представник ТОВ «Здраво» були службовими особами свого товариства. Вони не були самостійними суб’єктами кримінального правопорушення щодо бюджетних коштів м. Черкас, оскільки заволодіння такими коштами не могло відбутися без участі уповноваженої особи замовника.
Суд також врахував, що ТОВ «Здраво» виконало умови договору в повному обсязі, обвинуваченим не інкримінували протиправних дій щодо коштів після їх надходження на рахунок товариства, а сторона обвинувачення не довела можливості посадових осіб постачальника впливати на управління коштами замовника. Сам факт участі у тендері та отримання оплати за виконаний договір, відповідно, не свідчив про спільний умисел на заволодіння бюджетними коштами.
Аналогічний підхід простежується у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 161/21477/20.
Суд знову звернув увагу на необхідність встановлення спеціальних повноважень щодо відповідного майна. Якщо повноваження особи обмежувалися технічним наглядом за якістю та обсягом виконаних робіт і не поширювалися на майно замовника, сторона обвинувачення має довести, яким чином така особа могла впливати на управління коштами та використала ці можливості.
Ще один показовий приклад — постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 березня 2026 року у справі № 725/722/24, якою залишено без змін виправдувальний вирок щодо керівника компанії-постачальника.
Суд констатував, що сторона обвинувачення не встановила фактів злочинної змови між службовими особами замовника (розпорядника бюджетних коштів) і постачальником. Самі по собі дії, спрямовані на укладення та виконання господарських договорів, не утворюють складу кримінального правопорушення. Також не було доведено, що виправданий мав можливість впливати на управління коштами замовника.
Таким чином, наведена практика Верховного Суду акцентує на принциповому питанні: для кваліфікації дій за ст. 191 КК України недостатньо встановити лише факт отримання підприємством бюджетних коштів чи можливі порушення під час виконання договору. Необхідно встановити передбачені законом ознаки відповідного складу кримінального правопорушення.
Чому ця проблема особливо актуальна під час війни
Значна частина кримінальних проваджень за ст. 191 КК України в умовах війни пов’язана з публічними закупівлями: медичного обладнання, палива, будівельних робіт та інших необхідних державі товарів і послуг.
Один із поширених сценаріїв обвинувачення виглядає так: посадові особи підприємства-постачальника (директор або представник за довіреністю) нібито зловживали службовим становищем, укладаючи договори чи додаткові угоди за завищеними цінами, і таким чином заволоділи бюджетними коштами замовника.
Проблема виникає тоді, коли при цьому не встановлено змови з посадовими особами замовника та не доведено, які саме повноваження щодо бюджетних коштів мав представник підприємства-постачальника.
Частина 4 ст. 191 КК України передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного чи надзвичайного стану, та встановлює значно суворішу санкцію — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років.
Однак воєнний стан та суворіша санкція не скасовують обов’язку сторони обвинувачення довести всі необхідні елементи складу кримінального правопорушення.
Де проходить межа між господарськими відносинами та кримінальним правопорушенням
Для бізнесу, який працює з державними замовленнями, це питання має цілком практичне значення. Сам факт участі у публічній закупівлі, укладення договору, отримання оплати або навіть наявність спору щодо належного виконання зобов’язань не дає автоматичних підстав говорити про заволодіння бюджетними коштами.
Для кваліфікації за ст. 191 КК України необхідно встановити передбачені законом ознаки складу кримінального правопорушення, зокрема статус особи щодо відповідного майна, її повноваження та спосіб заволодіння ним.
Наведена практика Верховного Суду демонструє, наскільки принциповим є встановлення повноважень обвинуваченого щодо майна замовника та можливості впливати на управління ним.
Тому в кожному такому кримінальному провадженні важливо не зводити оцінку ситуації лише до висновку експерта про розмір збитків. Необхідно окремо встановити: кому належало майно, хто мав повноваження ним розпоряджатися, якими були повноваження директора підприємства-постачальника та якими конкретними діями, за версією обвинувачення, відбулося заволодіння.
Саме повне встановлення цих обставин дозволяє провести межу між господарським спором та кримінально караним заволодінням майном і забезпечити баланс між захистом публічних інтересів та правами бізнесу.
Викликають на допит: що потрібно знати, якщо ви свідок або керівник компанії
Отримання повістки на допит для підприємця, директора компанії чи звичайного працівника часто стає неприємною несподіванкою. Саме слово «допит» у багатьох одразу викликає страх і думку....
.avif)
.avif)
