Один із батьків не дає бачитися з дитиною: як захистити своє право на спілкування
.avif)
Загальна інформація
Розірвання шлюбу припиняє відносини між чоловіком і дружиною, але не припиняє прав та обов’язків батьків щодо дитини. Навіть якщо після розлучення дитина проживає з матір’ю або батьком, другий із батьків не втрачає права брати участь у її вихованні, спілкуватися з нею та підтримувати особисті стосунки.
На практиці саме на цьому етапі нерідко виникають конфлікти. Дитину не дають забирати на прогулянки, не повідомляють про її місце перебування, не відповідають на дзвінки, забороняють зустрічі або постійно знаходять причини для їх скасування.
Однак проживання дитини з одним із батьків не означає, що інший позбавлений права на спілкування з нею. Якщо один із батьків безпідставно перешкоджає такому спілкуванню, закон передбачає способи захисту цього права — від домовленості та звернення до органу опіки та піклування до вирішення спору в суді.
Потрібно зрозуміти, які
права мають обоє батьків
Перш за все важливо усвідомити, що після розлучення батько або мати не стає «другорядним» батьком лише через те, що дитина проживає з іншим.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Стаття 157 Сімейного кодексу України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права самостійно позбавляти другого можливості спілкуватися з нею, якщо таке спілкування не суперечить нормальному розвитку дитини та її інтересам.
Батько або мати, які проживають окремо від дитини, мають право: спілкуватися з дитиною; брати участь у її вихованні; підтримувати з нею особисті стосунки; отримувати інформацію про стан здоров’я, навчання та розвиток дитини; брати участь у вирішенні важливих питань її життя в межах, передбачених законом.
Водночас батьківські права не можуть використовуватися всупереч інтересам дитини. У центрі такого спору завжди має перебувати саме найкращий інтерес дитини, а не конфлікт між колишнім подружжям.
Закон України «Про охорону дитинства» також передбачає поняття контакту з дитиною як реалізацію матір’ю, батьком та іншими особами права на спілкування і побачення з дитиною, якщо це не суперечить її інтересам.
Зокрема, у § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35–36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) йдеться про визначення інтересів дитини та їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Таким чином, при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: погляди дитини, індивідуальність дитини, збереження сімейного оточення і підтримання відносин, піклування, захист і безпека дитини, вразливе положення, право дитини на здоров’я та право дитини на освіту.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини, а вже тільки потім — права її батьків.
Отже, положення про рівність прав та обов’язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
Спочатку спробувати домовитися мирним шляхом
Згідно з частинами другою, восьмою, дев’ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Якщо конфлікт ще не зайшов надто далеко, найкращим варіантом є домовленість між батьками. Закон не вимагає, щоб кожна зустріч з дитиною оформлювалася через суд.
Батьки можуть самостійно визначити, коли і яким чином той із них, хто проживає окремо, буде спілкуватися з дитиною. Наприклад, можна домовитися, що батько бачиться з дитиною щосуботи та щонеділі, забирає її на частину канікул, проводить разом святкові дні або регулярно спілкується з нею телефоном чи через відеозв’язок.
Домовленість краще оформити письмово. Це дозволить уникнути ситуації, коли один із батьків пізніше стверджуватиме, що жодної домовленості не існувало.
Водночас графік спілкування повинен враховувати вік дитини, її навчання, стан здоров’я, режим дня та інші обставини.
Якщо домовитися не виходить — можна звернутися до органу
опіки та піклування
Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання.
Тобто питання не зводиться виключно до того, скільки годин на тиждень один із батьків може провести з дитиною. Важливо встановити такий порядок, який відповідатиме інтересам самої дитини.
Якщо інший із батьків
продовжує перешкоджати —
можна звернутися до суду
Коли добровільно врегулювати ситуацію неможливо, найбільш дієвим способом захисту права є звернення до суду.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що та особа, яка проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а інша — не має права перешкоджати спілкуванню з дитиною та намаганню брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 189/68/20.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено: якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Пам’ятайте: чим конкретніше сформульовані вимоги, тим легше надалі виконувати відповідне рішення.
У позові потрібно показати, що ви дійсно хочете спілкуватися з дитиною
Одного лише твердження про те, що «мені не дають бачитися з дитиною», може бути недостатньо. Важливо показати суду реальну картину конфлікту.
Наприклад, корисними можуть бути: листування з іншим із батьків; повідомлення, у яких вам відмовляють у зустрічі; докази скасування домовлених побачень; дані про спроби домовитися; документи, що підтверджують участь у житті дитини; підтвердження сплати аліментів; документи щодо навчання чи лікування дитини, якщо вони мають значення; інші докази, які підтверджують вашу позицію.
Особливо важливо показати, що ваша мета полягає не у створенні конфлікту з другим із батьків, а у забезпеченні нормального спілкування з дитиною.
Суд буде виходити насамперед
з інтересів дитини
У сімейних спорах суд не повинен перетворювати визначення порядку побачень на спосіб покарання одного з батьків. Основним критерієм є інтереси дитини.
Тому суд оцінює вік дитини, її стан здоров’я, прихильність до батьків, умови проживання, поведінку батьків, їхню участь у вихованні та інші обставини, які можуть мати значення.
Якщо один із батьків стверджує, що зустрічі з іншим можуть завдати дитині шкоди, такі твердження також повинні оцінюватися з урахуванням конкретних доказів, а не лише особистого конфлікту між батьками.
Саме тому під час спору важливо не переводити питання у площину «хто з колишнього подружжя правий», а зосередитися на тому, який порядок спілкування буде найкращим для дитини.
Показовим у цьому питанні є приклад із судової практики, де між батьками був наявний особистий конфлікт.
Верховний Суд у постанові від 15 березня 2023 року у справі № 577/3878/21 (провадження № 61-8759св22) зазначив, що «апеляційний суд погодився з рішенням суду в частині зобов’язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною. Апеляційний суд зазначив, що наслідки особистого конфлікту між батьками негативно впливають на дитину та не сприяють якнайкращому задоволенню її інтересам, які мають пріоритет над інтересами батьків. Натомість існування між сторонами неприязних стосунків ускладнює погодження ними форм та методів спілкування з дитиною, тож зобов’язання матері не чинити відповідні перешкоди батьку дитини, визначене судовим рішенням, сприятиме розумінню того, що права кожного з батьків є рівними. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів, адже такий спосіб участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним у повній мірі відповідатиме інтересам дитини, забезпечує справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини».
Якщо дитина вже достатньо доросла — враховується і її думка
У сімейних правовідносинах дитина не є просто об’єктом спору між батьками. Її думка також може мати значення для вирішення питання про порядок спілкування.
Особливо це важливо тоді, коли дитина досягла такого віку та рівня розвитку, що може самостійно сформувати та висловити свою позицію.
При цьому думка дитини не повинна автоматично означати, що суд зобов’язаний погодитися з будь-яким її бажанням. Вона оцінюється разом з іншими обставинами справи та з урахуванням найкращих інтересів дитини.
Якщо вже є рішення суду,
але його не виконують
Окрема ситуація виникає тоді, коли порядок спілкування вже визначений рішенням суду, але інший із батьків його не виконує.
У такому випадку не потрібно самостійно встановлювати «свої правила» або намагатися забрати дитину силою. Рішення суду має виконуватися у встановленому законом порядку.
За наявності підстав можна звертатися до органів державної виконавчої служби або приватного виконавця для примусового виконання рішення. Систематичне невиконання рішення також може мати для особи передбачені законом правові наслідки.
Тому після отримання судового рішення важливо не лише мати його на руках, а й правильно організувати процедуру його виконання.
Чи можна одразу звертатися до суду
Так. Якщо між батьками фактично відсутня можливість домовитися, звернення до суду є законним способом захисту права на спілкування з дитиною.
При цьому сам факт розлучення, проживання дитини з іншим із батьків або наявність між колишнім подружжям конфлікту не означає автоматичної заборони на спілкування.
Обмеження або заборона контактів можуть бути виправданими лише за наявності відповідних правових та фактичних підстав, пов’язаних насамперед із безпекою та інтересами дитини.
Чого робити не варто
Практика національних судів наразі наголошує на тому, що на обох батьках лежить відповідальність за збереження психічної рівноваги дитини, що досягається шляхом уникнення конфліктних, напружених стосунків між батьками, оскільки саме це в подальшому може бути причиною початку емоційних розладів у дитини.
Важливо підтримувати позитивні, неконфліктні взаємини з колишнім чоловіком (дружиною), не втягувати дитину в конфлікт між дорослими та намагатися досягти співробітництва в її інтересах.
Наявність між сторонами спору не повинна впливати на реалізацію права та виконання обов’язку щодо батьківського спілкування та виховання дитини. Взаємовідносини між батьками не мають відображатися на дитині, а сама дитина не може бути заручником тих чи інших непорозумінь. Вона має знати батька та матір, має право любити їх і спілкуватися з ними без обмежень, якщо це не суперечить її інтересам.
У ситуації конфлікту батькам важливо не переходити межу закону. Не варто:
— самостійно забирати дитину всупереч установленому порядку
— погрожувати іншому з батьків
— влаштовувати конфлікти під час передачі дитини
— втягувати дитину у суперечки дорослих
— налаштовувати дитину проти другого з батьків
— використовувати дитину як засіб тиску
— ігнорувати законні вимоги органу опіки або суду
Резюмуємо — що робити, якщо один із батьків не дає бачитися з дитиною: короткий алгоритм
1. Спробувати домовитися з іншим із батьків про конкретний графік спілкування.
2. За можливості зафіксувати домовленість письмово.
3. Якщо домовитися не вдалося — звернутися до органу опіки та піклування щодо визначення способу участі у вихованні дитини та порядку спілкування з нею.
4. Якщо перешкоди продовжуються — звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні.
5. Зібрати докази того, що ви намагалися підтримувати контакт із дитиною, але інший із батьків перешкоджав цьому.
6. Після отримання рішення суду — забезпечити його належне виконання, а в разі невиконання звернутися до виконавця.
Розлучення батьків не означає розлучення батька або матері з дитиною. Закон виходить із того, що дитина має право підтримувати особисті стосунки та регулярні контакти з обома батьками, якщо це не суперечить її інтересам.
Тому якщо один із батьків безпідставно перешкоджає такому спілкуванню, варто спочатку спробувати врегулювати ситуацію мирним шляхом. Якщо домовитися неможливо, закон передбачає можливість звернення до органу опіки та піклування, а також до суду.
І в будь-якому з цих сценаріїв головним має залишатися не конфлікт між колишнім подружжям і не прагнення одного з батьків довести свою правоту, а інтерес дитини та її можливість зберігати здорові й стабільні стосунки з обома батьками.
Викликають на допит: що потрібно знати, якщо ви свідок або керівник компанії
Отримання повістки на допит для підприємця, директора компанії чи звичайного працівника часто стає неприємною несподіванкою. Саме слово «допит» у багатьох одразу викликає страх і думку....
.avif)
.avif)
